Усяке знання повинно мати початок. Інакше ми неминуче потрапляємо у нескінченний ланцюг пояснень. Якщо кожне знання повинно бути доведене іншим знанням, то виникає питання: з чого починається сам процес пізнання? Де первинне джерело знання?
Звідки береться перше знання, на яке вже можна спиратися? Без такого фундаменту будь-яке мислення неминуче перетворюється на коло: знання пояснюється знанням, яке пояснюється іншим знанням, яке знову пояснюється знанням.
Це нескінченний регрес, який робить знання в принципі неможливим.
Отже має існувати певний фундамент пізнання, який не потребує доведення.
Можна сказати, що у людському розумі повинна існувати своєрідна первинна прошивка, щось на зразок BIOS у комп’ютері. Саме з цього фундаменту починається будь-яке мислення.
Чи може людський розум сам бути таким фундаментом?
На перший погляд може здатися, що таким фундаментом є сам людський розум. Але тут виникає проблема.
Людський розум:
- обмежений
- суб’єктивний
- залежний від умов існування.
А суб’єктивне за своїм визначенням не може бути джерелом об’єктивного знання.
Людський розум може:
- помилятися
- змінювати свої переконання
- бути введеним в оману.
Отже він не може бути остаточним джерелом істини. Він може лише приймати знання, але не створювати фундамент об’єктивної істини.
Відчуття первинного знання
У людській свідомості існує особливий тип знання, який ми отримуємо не через органи чуття.
Ми назвемо його Відчуттями Первинного Знання (ВПЗ).
Це знання не приходить через:
- зір
- слух
- дотик
- нюх
- смак.
Фізичні органи чуття можуть помилятися.
Ми можемо бачити ілюзії. Можемо чути помилкові звуки. Можемо неправильно інтерпретувати відчуття.
Але ВПЗ працюють інакше. Вони дають знання безпосередньо в розум, минаючи роботу органів чуття.
Найсильніший приклад ВПЗ
Найяскравішим прикладом такого знання є усвідомлення власного існування.
Ми можемо сумніватися:
- у світі
- у сприйнятті
- у правильності наших відчуттів.
Але ми не можемо сумніватися у самому факті того, що ми існуємо. Адже навіть сумнів передбачає існування того, хто сумнівається.
На це звернув увагу ще Рене Декарт, сформулювавши знамениту фразу:
«Я мислю, отже існую».
Декарт показав, що навіть якщо піддати сумніву весь світ, усе одно залишається одне знання, яке неможливо заперечити — існування того, хто мислить. Це знання настільки фундаментальне, що воно не потребує доказів.
Саме тому його можна вважати одним із прикладів відчуття первинного знання.
Проте на цьому питання не закінчується. Декарт показав, що таке знання існує, але виникає нове питання: звідки воно береться?
Але це лише один приклад
Відчуття власного існування — лише один із прикладів ВПЗ. Насправді таких первинних знань більше.
Наприклад: Закон несуперечності.
Ми безпосередньо знаємо, що неможливо, щоб твердження і його заперечення були істинними одночасно.
Неможливо, щоб: A і не-A були істинними в одному і тому ж сенсі.
Це знання ми не отримали через експеримент. Ми не перевіряли його органами чуття. Ми бачимо його розумом. Інакше кажучи — воно також є ВПЗ.
Інший приклад
Математичні істини. Наприклад: 2 + 2 = 4.
Ми не проводимо фізичний експеримент, щоб переконатися в цьому. Ми просто усвідомлюємо це як очевидну істину. Це знання також має характер первинної очевидності.
А якщо це просто робота мозку?
Можна заперечити: усі ці очевидності — лише результат роботи мозку. Мовляв, у процесі еволюції сформувалися певні структури мислення, і тому нам здається, що ці істини очевидні.
Але тут виникає серйозна проблема: еволюція оптимізує виживання, а не істину.
Для виживання організму зовсім не обов’язково бачити світ таким, яким він є насправді. Достатньо реагувати так, щоб уникати небезпеки.
Наприклад, тварина може втекти від різкого руху в траві, навіть якщо там лише вітер. Це помилка, але корисна: краще сто разів утекти від уявної небезпеки, ніж один раз не втекти від справжнього хижака.
Так само і людина може відчувати страх у темряві, навіть коли там нічого немає. З точки зору істини це помилка, але з точки зору виживання така реакція може бути корисною.
Отже природний відбір не вимагає точного знання реальності. Він формує лише таку поведінку, яка підвищує шанси на виживання.
Цю проблему усвідомлював навіть Чарльз Дарвін. У своїх роздумах він писав:
«У мене виникає жахливий сумнів: чи можна довіряти переконанням людського розуму, якщо він розвинувся з розуму нижчих тварин?»
І справді, якщо наші базові переконання — лише продукт еволюційної адаптації, то ми не маємо жодної гарантії, що вони відповідають істині.
Тоді під сумнів потрапляє не тільки сприйняття світу, а й саме мислення — логіка, математика і навіть переконання у власному існуванні.
Але попри це існують істини, у яких ми впевнені абсолютно.
Ми впевнені, наприклад, у таких речах, як:
- власне існування
- закон несуперечності
- базові математичні істини.
Ми впевнені в них навіть сильніше, ніж у будь-якому результаті експерименту.
Але якщо наш розум є лише інструментом біологічного виживання, сформованим еволюцією, то звідки в ньому взялася здатність відкривати об’єктивну істину?
Проблема агентності
Є ще одна важлива обставина. Знання — це не просто інформація. Знання передбачає акт мислення.
А акт мислення завжди передбачає суб’єкта, який мислить.
Безособова структура не може:
- знати
- усвідомлювати
- мислити.
Тому джерело первинного знання не може бути просто механічною системою. Воно повинно мати агентність, тобто здатність бути суб’єктом мислення.
Джерело первинного знання
Отже ми приходимо до висновку.
Існує певний фундамент знання, який:
- не залежить від органів чуття
- не є продуктом еволюційних процесів
- має об’єктивний характер
- передбачає акт мислення.
Джерелом такого знання не може бути обмежений людський розум.
Отже джерело первинного знання повинно бути вищим за людський розум.
Інакше кажучи, джерелом цього знання може бути лише Вищий Розум, який є основою самого мислення і джерелом тих первинних істин, з яких починається всяке пізнання.
Висновок
Людський розум не є джерелом істини. Він є лише її приймачем.
Подібно до того, як комп’ютер не може працювати без початкової прошивки, людський розум не може мислити без фундаменту первинного знання. І цей фундамент не може виникнути сам по собі.
Його джерелом може бути лише Вищий Розум, який є основою логіки, істини і самого можливого знання.